Відмова українців від співпраці навіть із тими росіянами, які виступають проти війни, стала досить незвичним феноменом російсько-української війни. Нічого подібного, наприклад, не спостерігалося під час югославських воєн, як свідчать експерти. Ця відмова, яка відображує шок, що його зазнали українці через підступний напад Росії та воєнну жорстокість, не є виключно ініціативою активістів, вона відбиває реальні настрої в українському суспільстві на ранніх стадіях війни, як свідчать дані соціологічних опитувань. Однак ті ж соціологічні дані свідчать, що на другому році війни цей погляд зазнав суттєвих змін: нині визнання можливості співпраці з антивоєнно налаштованими «простими» росіянами виглядає в українському суспільстві точкою консенсусу. Нестійка більшість спостерігається і у питанні можливості діалогу з російським керівництвом у разі зміни влади та курсу в Росії. Втім, у такий поворот подій наразі мало хто вірить.
Тема відносин між українцями та росіянами видається гранично очевидною, а ставлення українців до росіян незворотно негативним. Це важка і сумна дійсність війни: у країні, де з вини Росії не залишилося сім'ї, яка б не стала жертвою війни, важко очікувати іншого результату. У відповідь на пропагандистське заперечення Кремлем існування української ідентичності (принаймні у східних областях України), в Україні складався дискурс заперечення «російського» незалежно від політичних установок та ставлення до війни різних верств російського суспільства.
Але, попри сформований образ ворога, факт існування мільйонів росіян, налаштованих проти війни, важко ігнорувати. І думки про ресурси для перемоги та повоєнного розвитку України залишають простір для оцінки доцільності взаємодії з «правильними», тобто антивоєнними росіянами. Чи можлива вона? І що про це думає не українська влада, а самі українці?
Питання відповідальності
Ми поставили кілька запитань українським респондентам у листопаді 2022 та в липні 2023 року, щоб дізнатися, що вони думають не про «прощення» росіян, а про можливість прагматичної взаємодії з антивоєнною частиною російського суспільства.
Насамперед – в уявленні більшості опитаних відповідальність за війну несе весь народ Росії. Полеміка «Хто винен – народ чи влада?» не є релевантною для 60% українців. Ці цифри виявилися напрочуд стабільними. Спостерігаються значні відмінності між мешканцями різних регіонів України, і особливо значущі – між тими, хто вибрав українську мову (у липні таких виявилося 82%) чи російську (14%) мову інтерв'ю. Але варто зазначити, що серед україномовних респондентів та респондентів із Заходу близько 30% готові прийняти факт існування тих росіян, які не несуть відповідальності за розв'язану війну. З іншого боку, 50% східних українців та 35% російськомовних мешканців України звинувачують у війні весь російський народ.
На Вашу думку, за війну в Україні несе відповідальність весь російський народ, чи лише ті, хто підтримує війну в Україні, чи лише влада та армія? % від числа опитаних.
Дослідження проведено в Україні методом телефонного опитування у листопаді 2022 та липні 2023 року Info Sapiens для ExtremeScan; вибірка становила 2000 респондентів у кожній хвилі та репрезентує доросле населення України від 18 років (до вибірки не увійшли території, окуповані РФ). Рівень досяжності становив, відповідно, 9,2% та 8,5%. Загальна похибка вибірки за довірчого інтервалу 95% не перевищує 2,5%.
Опитування у листопаді 2022 року відобразило емоційний шок від віроломного нападу. 30 років пострадянських досліджень засвідчували дивовижний дисбаланс: українці тривалий час ставилися до росіян краще, ніж росіяни до них. Це стало змінюватися з 2014 року, після окупації Криму та вторгнення Росії у Донбас. Але й тоді українці демонстрували терпіння. У червні 2022 року ми запропонували українським респондентам надіслати віртуальні «телеграми» до Росії – «простим громадянам, а не владі та не армії». Негатив, ненависть, відторгнення висловлювалося лише у чверті українських «телеграм». Основним мотивом у більшості решти був заклик схаменутися, усвідомити, що українці та росіяни завжди були близькими народами, перестати вірити телевізору, скинути Путіна і зупинити війну.
Українці мають підстави виставляти рахунок населенню країни-агресора. Наприкінці 2022 року 42% українців перестали спілкуватися із родичами з Росії, і лише близько 25% продовжували таке спілкування. 60% українців, докоряючи росіянам за бездіяльність, висловлювали впевненість, що в Росії можливі масові антивоєнні протести. 70% українців засуджували росіян, які поїхали з країни, бо були переконані, що вони мають боротися проти влади Путіна. Українці сподівалися на допомогу росіян усередині Росії – на тиск, який буде чинитися на режим, щоб припинити війну. Але такого тиску не було.
Як не було в українців і віри у можливість позитивних змін у Росії. Відповіді на запитання про ймовірність зміни російської влади (і політичного курсу), яке ми ставили у листопаді 2022 року, відобразили зневіру українців у тому, що зміни можуть відбутися всередині самої Росії. Про це говорять 66% респондентів: 32% не очікують на зміну курсу навіть після смерті Путіна, а 34% упевнені, що до таких змін може призвести лише перемога України.
У Вашому уявленні, коли в Росії зміниться влада? Листопад 2022 року, % від числа опитаних.
Значуще зрушення
У листопаді 2022 та в липні 2023 року ми поставили ще два запитання – про можливість діалогу з гіпотетичною новою владою в Росії та про користь співпраці українців із простими росіянами в антивоєнній діяльності. І у відповідях на них між листопадом 2022-го та липнем 2023-го виявили доволі значуще зрушення.
У відповідях на перше запитання у листопаді 2022 року перевагу мали противники діалогу, але за сім місяців ситуація змінилася – показник доцільності діалогу з новою владою в Росії зріс із 39% до 52%.
Якщо нова влада в Росії засудить війну, чи вважаєте Ви за доцільне вести з нею діалог? % від числа опитаних
Готовність до гіпотетичного діалогу пов'язана з регіоном проживання: на Сході липневі цифри суттєво вищі (63%), на Заході нижчі (47%). Однак у динаміці від листопада до липня ми спостерігаємо зростання частки готових до діалогу з «непутінською» Росією у всіх регіонах; на Заході таке зростання навіть дещо більше, ніж у інших регіонах. Крім того, готовність до діалогу залежить від принципового погляду на відповідальність за війну. Ті, хто вважає, що винна лише та частина російського населення, яка підтримує війну, природно, більшою мірою готові припустити контакти з новими людьми у російській владі (таких 66%), ніж ті, хто дотримується думки про відповідальність усіх росіян. Тут готові до діалогу лише 46%.
У відповідях запитання про можливість співпраці з росіянами у протистоянні війні це зрушення відбивається ще сильніше. Частка тих, хто вважає таку співпрацю правильною, з липня по жовтень зросла з 49% до 67%. «Пострадянське» покоління, тобто респонденти віком до 40 років, налаштоване на співпрацю з меншим ентузіазмом, ніж ті, кому більше 50. Молоді люди не обтяжені досвідом спільного життя з Росією. Істотно нижча толерантність жінок. Як показує життя і дані досліджень, вони набагато гостріше і емоційніше сприймають війну і жорсткіше відкидають її «джерело».
Чи вважаєте Ви правильною співпрацю звичайних росіян та українців у справах проти війни? % від числа опитаних.
Але зростання підтримки «співпраці» відбувалося за останні місяці в усіх групах, а в тих, які були більш радикально налаштовані в листопаді, це зростання виглядає навіть сильнішим. Так, у листопаді з ідеєю співпраці погоджувалися 43% жінок та 56% чоловіків. Така сама картина – у розрізі мови та регіону респондентів. Готовність співпрацювати з простими росіянами проти війни в україномовній аудиторії зросла з 46% у листопаді до 66% у липні (20 процентних пунктів), у російськомовній – з 67% до 75% (8 п. п.). У Західній Україні цей показник зріс із 38% до 61%, у Східній – з 62% до 73%. Відмінність збереглася, але виглядає набагато більш згладженою: розрив між двома групами всередині України скоротився з 21–24 п. п. до 9–11.
Ті самі відмінності щодо «правильних», антивоєнних росіян зберігаються у розрізі політичних преференцій респондентів. Тут ми спиралися на карту самоідентифікацій респондентів, яку використовують наші українські колеги. Очевидно, що ті, хто ідентифікує себе як «націоналісти», налаштовані менш толерантно і до контактів з гіпотетичною «новою владою» в Росії, і до антивоєнної співпраці з росіянами, тоді як «ліберали» та «соціал-демократи», навпаки, більш толерантні до першого і другого.
Можливість діалогу та співпраці з мешканцями Росії у розрізі політичних установок, липень 2023 року, % від числа опитаних.
Вочевидь саме ця різниця установок (яка перегукується із зазначеними вище осями «Захід – Схід» та «українська мова – російська мова») стане однією з головних на політичній ниві у майбутній, повоєнній Україні, багато в чому визначаючи конкуруючі «політичні платформи». Проте до взаємодії з простими росіянами на ґрунті антивоєнної діяльності готові носії всіх ідеологій та груп українського суспільства, і це відрізняє сьогоднішню ситуацію від тієї, яку ми спостерігали сім місяців тому.
Емоції та прагматика
Дані не дозволяють зробити однозначний висновок щодо того, які чинники визначають спостережене нами значне зрушення установок на користь співпраці з «антивоєнною» Росією та толерантності до антивоєнних росіян. Як ми бачили, таке зрушення спостерігається у всіх соціально-демографічних групах, а серед тих, хто був найменш схильний до такої співпраці, виражається навіть сильніше.
Дивовижно, але навіть масштаб поневірянь, пов'язаних із війною, мабуть, не має значного впливу на рівень толерантності до «антивоєнних» росіян. Дослідження українських колег засвідчили, що вимушені переїзди, голод, окупація, втрата здоров'я і близьких обрушили залишки позитивного ставлення до мешканців Росії, але майже не вплинули на толерантність до «антивоєнних» росіян. Розкид відповідей у листопадовому опитуванні між тими, хто пережив більш руйнівний удар війни, і тими, кого вона зачепила менше, коливається в межах 10 п. п. Як ми бачили, розкид відповідей, пов'язаний з віссю «Захід – Схід» та мовними та політичними установками, виглядає більш глибоким. Певно, ці відповіді апелюють до прагматичного рівня сприйняття, а не до морально-оцінного.
Готовність до діалогу та антивоєнної співпраці з мешканцями Росії у розрізі досвіду воєнних поневірянь, листопад 2022 року, % від числа опитаних.
Можливо, зростання толерантності до росіян стало результатом певної емоційної адаптації до війни, що відбулася після того, як минув гострий шок від підступності та зради. Загалом можна зазначити, що на відповідні установки слабко впливає політичний, економічний і, мабуть, воєнний оптимізм. Що оптимістичніше налаштовані українці щодо майбутнього, тим меншу готовність вони висловлюють до співпраці з «іншою» Росією. І навпаки, втома від війни призводить до більшої готовності до співпраці з російськими противниками війни, і ця готовність у такому разі виглядає як значною мірою прагматична установка.
Володимир Паніотто, президент Київського міжнародного інституту соціології, у березні 2023 року зазначав: «Є проблема щодо росіян, які є противниками Путіна. Ми не розглядаємо, корисні вони для нашої перемоги чи ні, але вибираємо, що нам не подобається в тому, що вони кажуть, і критикуємо. Стратегічно така тенденція погана, адже навіть після перемоги ми не отримаємо стабільного мир. Мир настане, коли Росію очолить не налаштована агресивно влада. Важливо, щоб ми підтримували тих, хто бореться з Путіним, хто потенційно може зробити їхню державу безпечною».
Так чи інакше, тема прийняття чи відторгнення «правильних», «антивоєнних» росіян неминуче стане важливим елементом українського політичного порядку денного. Політичним силам доведеться шукати свої ніші, апелюючи до емоцій виборців, і ця тема – у її негативному виконанні (емоційна мобілізація) чи позитивному (прагматична толерантність) – також буде освоєна. Спеціалізація у полюванні на «російських відьом» може позначитися на поглядах різних електоральних груп. Але, як видно за результатами дослідження ExtremeScan, нині установка на «прагматичну толерантність» радше домінує.
При цьому співпраця з «простими» «антивоєнними» росіянами, за даними липневого опитування, виглядає вже предметом консенсусу (72%), тоді як ідея співпраці з гіпотетичною російською «антивоєнною» владою – точкою невпевненої більшості (52%), яка склалася в останні місяці. Покладання відповідальності за війну на все російське населення у поєднанні з неготовністю до співпраці з «простими» росіянами в антивоєнній діяльності дає групу радикалів лише у 17%. І навпаки, 63% навіть тих українців, хто вважає, що відповідальність за війну несе весь російський народ, водночас називає таку співпрацю правильною (це 38% всього населення).
Це означає, що існує поле для оптимальної взаємодії. Нині найголовніше для українців – зупинити війну (на українських умовах). Взаємодія з «правильними» росіянами є додатковим ресурсом, використання якого вважають прийнятним задля досягнення цієї мети. А вже потім треба буде розбиратися з особистою, колективною, а також кримінальною відповідальністю мешканців Росії. Це добрі новини для «правильних» росіян.
Авторка:
Єлена Конєва,
Засновник агенції ExtremeScan