Старіння населення – найбільш виразна демографічна тенденція у розвинених суспільствах. Станом на 1 січня 2022 року частка осіб у віці 60 років і старше становила в Україні 24,8%.
Під час війни переважно молоді люди та люди середнього віку виїхали за кордон, відтак, частка осіб літнього населення в Україні, ймовірно, зросла, а підтримка цієї групи стає ще більшим викликом для багатьох українських сімей, громад і суспільства в цілому.
Весь спектр щоденної турботи про членів сім’ї, які потребують догляду – дітей, літніх людей, людей з інвалідністю називають неоплачуваною доглядовою працею. Якщо, наприклад, тема материнства і догляду за дітьми останніми роками поступово стає все більш обговорюваною, особливо в контексті демографічної кризи та пошуку рішення її подолання, то становище літніх людей, турботи про них і потреб тих, хто про них дбає, є невидимою і непопулярною темою.
Люди, які стикаються з викликами щоденного догляду за близькими людьми поважного віку, часто відчувають себе самотніми і не знаходять достатньої підтримки від близьких, роботодавців, держави і суспільства.
Представляємо вашій увазі результати репрезентативного соціологічного опитування на цю тему, проведеного у січні 2025 року (деталі про його методологію наведено наприкінці статті).
Понад половина українців і українок стикаються з викликом догляду за літніми членами сім’ї
Із загальної кількості опитаних 60% відповіли ствердно на питання, чи є в їхній сім’ї хоча би одна літня людина, яка потребує регулярного піклування у побутових справах, догляді, лікуванні, або така людина була в сім’ї останніми роками:
- – 36% відповіли, що така людина (чи люди) в їхній сім’ї є зараз;
- – 24%, що така людина була в їхній сім’ї останніми роками.
43% опитаних мають досвід піклування про своїх батьків; 24% - про (пра)бабусів або (пра)дідусів; 8% піклуються про своїх партнерів або партнерок; 14% опитаних чоловіків дбають про свого тестя або тещу, та 14% жінок - про свекра або свекруху.
Серед тих респондентів, у сім’ї яких є або була літня людина, яка потребує догляду, 19% відповіли ствердно на питання, чи має / мала ця людина (чи хоча би одна з них, бо нерідко таких людей у сім’ї кілька) порушення розумових функцій, як-от деменція, хвороба Паркінсона, Альцгеймера.
При цьому є виразні розбіжності за критерієм місто-село: мешканці сільської місцевості значно рідше повідомляли про це (12%) порівняно з мешканцями великих міст (наприклад, у Києві таких опитаних 28%), що, припускаємо, є наслідком меншої поінформованості про деменцію чи нерівного доступу до послуг із діагностики. Ці дані є важливими з огляду на, по-перше, вкрай низький прогнозований рівень діагностики цих порушень в Україні, та, по-друге, тому, що турбота про людей з такими порушеннями є одним із найбільш складних та виснажливих для сім’ї.
Виключно на плечах сім’ї
Загалом про літню людину в Україні турбується майже виключно сім’я, практично без опори на зовнішні ресурси підтримки, наприклад, послуг професійного догляду.
Наприклад, 87% опитаних відповіли, що ніколи не користувалися платними послугами із догляду за літніми людьми, навіть у тих випадках, коли член сім’ї потребує інтенсивного догляду у щоденних діях із самообслуговування (прийом їжі, купання, одягання тощо).
Лише 3% опитаних зазначили, що мають досвід регулярного користування допомогою оплачуваних працівниць із догляду, а 10% користувалися нею час від часу. Пілотні інтерв’ю показали, що причиною є великий дефіцит осіб, які можуть надати такі послуги за прийнятну для сімейного бюджету плату, а також обмеження психологічного плану, зокрема важливість довіри до людини, яка забезпечує догляд за близькою людиною.
Частка тих, хто регулярно користується платними послугами, очікувано більша у великих містах (7%) та у Києві (10%).
Лише близько 2% відсотків опитаних мають досвід користуваннями послугами державних (1%) або недержавних (1%) закладів інституційного догляду (наприклад, геріатричними пансіонатами).
Інфраструктура та послуги догляду за літніми людьми в Україні є найменш розвиненою та найменш фінансованою порівняно з іншими доглядовими секторами (наприклад, охороною здоров’я, інфраструктурою догляду за дітьми), що є ключовим чинником, чому все навантаження лягає на плечі близьких.
Хто, як часто та як інтенсивно? Гендерний розподіл щоденної турботи
Приблизно кожна третя жінка (36%) та кожен четвертий чоловік (24%) в Україні має досвід тих чи інших форм догляду за літньою людиною.
Серед опитаних жінок, які мають чи мали літню людину у сім’ї, яка потребує турботи у побутових справах, догляді, лікуванні, 59% відповіли, що переважно вони забезпечували цю турботу, серед чоловіків таких виявилося 44%.
Хоча ці дані відображають суб’єктивну оцінку внеску у догляд, тобто виключно за оцінками самих опитаних, вони близькі до міжнародних: за різними дослідженнями, чоловіки становлять 20-40% піклувальників про літніх членів сім’ї, залежно від країни.
Додатковим підтвердженням стали відповіді тих респондентів, які сказали, що основний догляд забезпечується іншим членом сім’ї: 40% зазначили, що це член сім’ї жіночої статі, 19% відповіли, що це чоловік.
Проте, про який саме догляд йдеться?
У нашому дослідженні було виділено чотири ключових практики догляду, що забезпечувався принаймні упродовж 6 місяців:
- – допомога з купанням, одяганням, прийомом їжі, користуванням туалетом;
- – емоційна і соціальна підтримка (спілкування, забезпечення порозуміння з членами родини, вирішення конфліктів, спільне проведення часу);
- – допомога по дому: прибирання оселі, прання, приготування їжі та покупки, допомога з оплатою рахунків тощо;
- – допомога у питаннях здоров’я та лікування: виконання медичних призначень, моніторинг здоров’я, супровід до лікарів тощо.
Для визначення різної інтенсивності такої турботи йшлося про інтенсивну допомогу (щоденну або майже щоденну), неінтенсивну (один раз на тиждень або рідше); чи покладання на іншу особу у наданні такої допомоги.
Дані свідчать, що жінки дещо частіше дбають про літніх людей в усіх цих випадках та роблять це більш інтенсивно. Наприклад, майже кожна друга опитана жінка (47%) з числа тих сімей, де літня людина мала потребу у допомозі у питаннях здоров’я та лікування, надавала таку допомогу щодня або майже щодня; серед чоловіків таких – кожен третій (35%).
Одна з найбільш складних форм повсякденного догляду – це турбота про людину з обмеженими чи відсутніми навичками самообслуговування, тобто дії пов’язані з допомогою з купанням, одяганням, прийомом їжі, користування туалетом. За даними опитування, приблизно кожна четверта жінка (28%) та кожен шостий чоловік (17%) в Україні мають досвід догляду високої інтенсивності, тобто забезпечують щоденний або майже щоденний догляд такого типу.
Чому жінок більше серед піклувальників?
Узагальнений профіль піклувальників такий: це частіше жінка старше 50 років, яка є найманою працівницею або пенсіонеркою, та дбає про своїх літніх батьків.
З урахуванням, що середня тривалість життя жінок в Україні більше на 10 років за тривалість життя чоловіків, це може бути важливим чинником таких розбіжностей, адже через більшу тривалість життя жінки частіше мають досвід догляду за літніми.
Якщо жінка і чоловік перебувають у шлюбі або партнерстві, чоловіки частіше покладаються на своїх партнерок у догляді за літніми членами сім’ї: серед одружених жінок 18% повідомили, про те, що догляд за літньою людиною забезпечує переважно їх партнер, а серед чоловіків 34% повідомили, що догляд переважно забезпечує їхня партнерка.
Переважна більшість опитаних (61%) вважають, що, якщо у родини є вибір, хто буде доглядати літніх, то стать у цьому питанні не має значення, а майже кожен третій опитаний (32%) вважає, що краще, щоб це була жінка (з виразними віковими розбіжностями: молодь значно рідше поділяє цю думку).
Водночас абсолютна меншість опитаних – 4% (без виразних вікових і гендерних особливостей) схиляється до думки, що краще, щоб літню людину доглядав чоловік.
Пілотні інтерв’ю показали, що рішення родини щодо того, хто та як буде забезпечувати догляд, обумовлені переважно такими чинниками, як: наявність братів і сестер, які можуть розділити обов’язки із догляду, сімейний стан, місце проживання (хто з близьких проживає поряд), графік роботи членів сім’ї (у кого він найбільш сприятливий) тощо.
Водночас, зазначимо, що частіше саме жінки мають ті життєві обставини, які зрештою закріплюють з ними доглядові обов’язки: вони часто менше зароблять, порівняно з чоловіками, мають "полегшений" графік роботи, попередній досвід догляду чи професійну медичну освіту. Тому коли доглядові обов’язки можуть бути перерозподілені між різними членами сім’ї, вони частіше покладаються на жінок.
Чоловіків чимало серед тих, хто дбає про літніх людей, водночас 59% опитаних погодилися з твердженням, що "коли жінка доглядає своїх літніх батьків, люди це сприймають як її звичайну роль, а коли це робить чоловік — як щось надзвичайне". Отже, важливими є як суспільні дискусії про важливість сімейного догляду за літніми та про виклики, з якими стикаються піклувальники/ці, так і про те, що чоловіки можуть забезпечувати цей догляд так само, як жінки.
Множинна турбота та "покоління-сендвіч"
"Покоління-сендвіч" (англ. Sandwich Generation) — це термін, який описує покоління людей, які одночасно піклуються про своїх літніх батьків та підтримують власних дітей. Його увела в обіг американська дослідниця Дороті Міллер у 1981 році для позначення досвіду людей у віці від 45 до 65 років, які маю зобов'язання як з догляду та утримання літніх батьків, так і з допомоги дорослим дітям.
Згодом поняття розширилося і стало застосовуватися до обох статей, а також до різних варіацій цього явища, наприклад: жінки, які народили дітей пізніше, та у зрілому віці доглядають одночасно дітей і старших родичів. Ця ситуація часто викликає особливе емоційне, фізичне та фінансове виснаження, оскільки такі люди несуть значне навантаження, дбаючи про кількох членів сім’ї одночасно: вони, немов сендвіч, затиснуті між різними доглядовими обов’язками.
Кожен восьмий (13%) з числа опитаних, хто зараз має у сім’ї літню людину, яка потребує догляду, проживає із дітьми дошкільного віку, а кожен четвертий (28%) має дитину віком від 6 до 18 років.
У демографічній перспективі поступове відтермінування віку народження дитини, що характерне для усіх розвинених країн світу, буде призводити і до зростання частки "сендвіч-покоління" у структурі населення України, яка теж рухається цим шляхом.
Виклики війни додали це один вимір цієї проблеми: поєднання догляду за дітьми, літніми батьками та пораненими військовими / ветеранами.
Матеріали опитування буде доповнено даними з глибинних інтерв’ю з жінками і чоловіками, які мають такий досвід на теми організації турботи та розподілу ролей у сім’ях, можливостей поєднання догляду та професійної діяльності, повсякденне життя тих, хто забезпечує основний догляд, уявлень про належну турботу та її оптимальну модель, а також про негативні та позитивні аспекти, який несе цей досвід.
Методологія дослідження. Збір даних здійcнила дослідницька агенція Info Sapiens. Опитування проводилося методом CATI на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Географія: Опитування не проводилось на тимчасово окупованих територіях, а також територіях, де відсутній український мобільний зв’язок (за оцінкою не менше 96% дорослого населення країни мають мобільні номери). Вибірка дослідження: 1000 інтерв’ю. Вибірка репрезентативна населенню України віком 16+ за статтю, віком, регіоном, розміром населеного пункту.
Проєкт реалізовано за авторською методологією (О. Стрельник, Інститут соціології НАН) у межах програми мережі UNET (Ukraine Research Network), що реалізується Центром східно-європейських та міжнародних досліджень (ZOiS, Berlin) та підтримується Федеральним Міністерством освіти і наукових досліджень Німеччини.
З питань комунікації результатів дослідження або участі у другій фазі проєкту – анонімному інтерв’ю, звертатися за адресою: olena.strelnyk@gmail.com