Проєкт «Сприяння економічній участі вразливих груп населення, включно з ВПО, в Україні» розпочав дослідження економічної активності жінок-ВПО та їхніх стратегій відновлення джерел доходу. Дослідження проводилося ТОВ «Інфо Сапієнс Інтернешнл» у січні-березні 2023 року. Воно включало репрезентативне опитування українського населення підконтрольних територій та якісне опитування експертів та екперток місцевих органів влади, державних центрів зайнятості та громадських організацій, які відповідають за ринок праці чи розвиток бізнесу та підтримання ВПО.
Обсяг вибірки для кількісного аналізу склав 2050 респондентів із підвибірками 569 жінок-ВПО та 442 чоловіків-ВПО для порівняння. Збір даних відбувався в період регулярних відключень електроенергії, які закінчилися в березні 2023 року.
У рамках якісного аналізу в різних регіонах було проведено 20 інтерв'ю: 5 інтерв'ю було проведено в міських радах, 5 — у державних центрах зайнятості та ще 10 — у громадських організаціях, бізнес-асоціаціях та торгово-промислових палатах.
Економічна участь та стратегії відновлення доходу жінок-ВПО
Загалом 24% українських працівників втратили і не знайшли роботу внаслідок повномасштабної війни, а серед жінок-ВПО цей показник удвічі вищий — половина працівників втратила роботу. Лише 31% жінок-ВПО працюють на відміну від 59% чоловіків-ВПО та місцевих чоловіків і 45% місцевих жінок. Зокрема, 19% жінок-ВПО працюють повний робочий день, 8% працюють неповний робочий день, а 4% є підприємцями або самозайнятими; 20% жінок-ВПО шукають роботу. Рівень зайнятості жінок-ВПО в західному та північному регіонах удвічі вищий, ніж у центрі, на півдні та сході — 44% та 42% проти 26%, 22% та 19% відповідно.
Загалом ВПО становлять 32% безробітного населення (зокрема жінки-ВПО становлять 18%, а чоловіки-ВПО — 14%).
У результаті масової втрати роботи жінки-ВПО є найбільш фінансово вразливими серед цільових груп: 59% з них змушені економити на задоволенні таких базових потреб як їжа та/або одяг, тоді як серед місцевих жінок ця цифра становить 51%, серед чоловіків-ВПО — 40%, а серед місцевих чоловіків — 35%. Фінансове становище жінок-ВПО є кращим у північному та західному регіонах: близько половини жінок-ВПО мають економити на задоволенні базових потреб у цих двох регіонах, водночас найгірша фінансова ситуація у східному регіоні, де 75% жінок-ВПО мають економити на задоволенні базових потреб; у південному регіоні цей показник становить 64 %, а в центрі — 59 %.
Орендна плата за житло є додатковим фінансовим тягарем для жінок-ВПО: 57% жінок-ВПО орендують квартиру проти 51% чоловіків-ВПО.
Головними стратегіями відновлення доходу у жінок-ВПО є наступні:
• робота на неповний робочий день: частка жінок, які працюють неповний робочий день, зросла з 14% до 26%, а частка працюючих повний робочий день і самозайнятих в результаті повномасштабної війни зменшилася.
• віддалена робота: 30% жінок-ВПО працюють віддалено на відміну від 15% чоловіків-ВПО, 7% місцевих жінок і 5% місцевих чоловіків.
• соціальні виплати та гуманітарна допомога (зокрема, виплати ВПО). Жінки-ВПО найбільше серед цільових груп залежать від соціальних виплат та гуманітарної допомоги для ВПО: у середньому 59% бюджету їхніх родин становлять соціальні виплати та гуманітарна допомога, тоді як для чоловіків-ВПО ця цифра становить 42%, для місцевих жінок — 44%, місцевих чоловіків — 36%.
Потреби жінок-ВПО у допомозі з працевлаштуванням та відкриттям власної справи
44% жінок-ВПО зазначили, що їм потрібно знайти роботу для збільшення доходів, і 4% — для початку підприємницької діяльності. Жінки-ВПО найчастіше серед усіх цільових груп шукають роботу з гнучким графіком (41%), віддалену роботу (29%) та часткову зайнятість (28%). Лише половина жінок-ВПО шукають роботу на повний робочий день (проти двох третин чоловіків-ВПО та місцевих чоловіків).
Найпривабливіші сектори для працевлаштування жінок-ВПО:
• торгівля — 30% (15% для чоловіків-ВПО);
• виробництво — 24% (25% для чоловіків-ВПО);
• робітничий персонал (н-д, вантажник, кухар тощо) — 16% (11% для чоловіків-ВПО);
• освіта — 15% (2% для чоловіків-ВПО);
• IT — 12% (25% для чоловіків-ВПО).
Жінки-ВПО стикаються з наступними проблемами при пошуку роботи:
• Невизначеність щодо місця проживання: лише половина жінок-ВПО не планують змінювати місце проживання в наступні 6-12 місяців;
• Відсутність вакансій і дисбаланс на ринку праці: висококваліфіковані спеціалісти не можуть знайти роботу, яка б відповідала їхньому рівню освіти та досвіду в рідних громадах, часто вони не бажають працювати на нижчих посадах або проходити перепідготовку. Що стосується представників робітничих професій, більшість із них тривалий час працювали на спеціалізованих виробництвах і не можуть знайти відповідну роботу в регіоні. Їм потрібно проходити перенавчання та опановувати нову професію, але у них немає мотивації, оскільки вони не впевнені, що залишаться жити в тому самому місці;
• Домашні справи, догляд за дітьми та іншими членами родини. Не в усіх населених пунктах є дитсадки, а школи часто працюють онлайн, тому матері не можуть залишити дітей вдома та піти на роботу. Як наслідок, є високий попит на віддалену роботу та роботу з гнучким графіком;
• Труднощі з транспортним сполученням/логістикою або відсутність транспорту;
• Поганий психологічний стан жінок-ВПО, у тому числі депресії та апатія;
• Дискримінація: роботодавці бояться, що жінки з дітьми часто беруть лікарняні, тому віддають перевагу молодшим спеціалістам;
• Відсутність стабільного доступу до інтернету;
• Недостатнє володіння англійською мовою;
• Недостатнє володіння українською мовою.
Половина жінок-ВПО готові опанувати нову професію чи отримати нові навички, а 67% з них готові витрачати на навчання понад дві години на день. Більшість віддає перевагу онлайн-навчанню, проте 45% також готові проходити неоплачуване стажування в компаніях.
Топ-5 курсів, які цікавлять жінок-ВПО:
• англійська мова — 35%;
• українська мова — 17%;
• інтернет-торгівля (через соціальні мережі, маркетплейси та онлайн-магазини) — 17%;
• програмування, інформаційні технології — 16%;
• дизайн, графіка та редагування фотографій — 15%.
Бізнес-потенціал у жінок-ВПО втричі нижчий, ніж у чоловіків-ВПО: 5% жінок-ВПО проти 18% чоловіків-ВПО планують відкрити власну справу.
Серед жінок-ВПО, які хотіли б розпочати власну справу, 36% обрали сферу торгівлі, а кожна десята обрала освіту, ІТ та індустрію краси як потенційну сферу діяльності.
Основними перешкодами, з якими стикаються жінки-ВПО при відкритті бізнесу, є відсутність стартового капіталу для розвитку (73%) та відсутність знань і досвіду (50% — зокрема щодо того, як розпочати новий бізнес, бухгалтерського обліку та законодавства).
Приблизно 10% жінок-ВПО згадували бюджети в кожному з цих інтервалів для відкриття власної справи: 1 -20 000 грн, 21-49 000 грн, 50-99 000 грн, 100-150 000 грн, 151-200 000 грн. 36% не змогли назвати точну суму, яка їм необхідна, щоби почати бізнес.
Загалом приблизно третина жінок-ВПО, які бажають змінити професію чи відкрити власну справу, не знають, із чого почати.
Виклики для місцевих стейкхолдерів
Лише 1% жінок-ВПО та 1% чоловіків-ВПО протягом останнього року брали участь у програмах перекваліфікації та/або проєктах підтримки для малого та середнього бізнесу — для відчутних змін потрібне масштабування поточних ініціатив.
Більшість ініціатив спрямовані в цілому на безробітне населення, що може призвести до недостатнього залучення ВПО. Зокрема, ВПО менше, ніж місцеве населення, охоплені послугами центрів зайнятості. За офіційними даними Державного центру зайнятості , у січні-березні 2023 року послугами центру скористалися 329,1 тис українців, у тому числі 27,9 тис ВПО. Так, ВПО становлять лише 8% клієнтів державних центрів зайнятості, водночас вони становлять близько третини безробітного населення — тож вони звертаються до державних центрів зайнятості в чотири рази рідше, ніж місцеві безробітні. 14% клієнтів були працевлаштовані центрами зайнятості; серед ВПО цей показник становить 12%, тому ефективність послуг для ВПО приблизно така ж, як і для місцевого населення. Державні центри зайнятості не надають статистику щодо ВПО за статтю, але згідно з опитуванням, жінки-ВПО, які шукають роботу, частіше зверталися до центрів, ніж чоловіки — 34% проти 24%.
Стейкхолдери назвали такі виклики для розвитку ринку праці:
• Відсутність довгострокових і стратегічних програм відновлення постраждалих регіонів та інтеграції ВПО в громади;
• Відсутність фінансової підтримки для ГО. Важливо забезпечити стабільну підтримку місцевих громадських організацій та їхніх проєктів, включно з адміністративними витратами;
• Відсутність співпраці між державними центрами зайнятості та громадськими організаціями, зокрема в розробленні проєктів для ВПО та інших уразливих груп;
• ГО, які надають мікрогранти, хотіли б мати резервний фонд, щоби використовувати його для довгострокового підтримання грантоотримувачів, якщо буде в цьому потреба;
• Відсутність інформації про профіль та потреби ВПО й зокрема жінок-ВПО;
• Відсутність співпраці між місцевим урядом, громадським сектором та бізнесом;
• Відсутність психосоціальної підтримки для учасників проєкту;
• Зниження купівельної спроможності в найбільш постраждалих регіонах унеможливлює розвиток бізнесу. Тому респонденти з Херсона пропонують допомагати місцевим виробникам і продавцям не продуктами чи ваучерами (які приймають лише в супермаркетах), а грошима;
• Відновлення дитячих садків, дитячих дошкільних центрів і шкіл є життєво необхідним для підтримання жінок-ВПО з дітьми, інакше вони не зможуть працювати чи навчатися; Слід підтримати обладнання місць для відпочинку для матерів з дітьми в приміщеннях громадських організацій;
• Складність грантових заявок — процедури необхідно максимально спростити, враховуючи умови війни та відключення електроенергії. Також деякі громадські організації просять перекласти документи та грантові заявки українською мовою, оскільки не мають достатньо спеціалістів із відповідним знанням англійської мови.
Рекомендації
Для підтримання працевлаштування жінок-ВПО рекомендовані наступні ініціативи:
• Зосередити зусилля на центральному, південному та східному регіонах, де ситуація із зайнятістю є найгіршою;
• Підтримувати місцеві профорієнтаційні проєкти та поширювати інформацію про наявні можливості;
• Підтримувати курси англійської й української мов та поширювати інформацію про наявні можливості;
• Підтримувати курси ІТ, дизайну, графіки, редагування фотографій, інтернет-торгівлі тощо, які дозволяють працювати віддалено та/або з гнучким графіком і поширювати інформацію про наявні можливості;
• Підтримувати навчальні програми, розроблені у співпраці з роботодавцями, які засновані на місцевих дослідженнях потреб жінок-ВПО;
• Підтримувати проєкти з бізнес-освіти та поширювати інформацію про наявні можливості;
• Супроводжувати навчальні програми психосоціальною підтримкою та надавати стипендії;
• Підтримувати програми стажування та поширювати інформацію про наявні можливості;
• Підтримувати ініціативи, що пов'язані з доглядом за дітьми;
• Підтримувати програми мікрогрантів на навчання, доступ до інтернету, послуги догляду за дітьми, започаткування чи розвиток власного бізнесу та поширювати інформацію про них; Створити резервний фонд для довгострокового підтримання грантоотримувачів (за потреби);
• Поширювати інформацію про послуги центрів зайнятості, ділитися історіями успіху про те, як жінки-ВПО, особливо інженерно-технічні, наукові та адміністративні працівники (зокрема, програма Start in IT), знайшли роботу через центри зайнятості;
• Сприяти співпраці між центрами зайнятості та ГО, зокрема у розробленні проєктів для ВПО та інших уразливих груп;
• Сприяти співпраці між місцевим урядом, громадянським сектором та бізнесом;
• Надавати фінансову допомогу, гранти на відновлення ГО в регіонах, які найбільше постраждали від війни;
• Розглянути можливість спрощення грантових процедур, особливо для регіонів, які найбільше постраждали від війни;
• Організувати навчання для ГО з англійської мови та написання проєктів під гранти;
• Підтримувати антидискримінаційні проєкти, зокрема ті, які борються із дискримінацією за віковою ознакою;
• Надавати гуманітарну допомогу грошима, а не продуктами чи ваучерами (які приймаються лише в супермаркетах), щоби підтримати місцевих виробників і продавців.