ГО «Детектор медіа» опублікувала звіт за результатами дослідження «Індекс медіаграмотності українців» на основі даних кількісного дослідження, здійсненого дослідницькою агенцією Info Sapiens наприкінці грудня 2020 року – початку січня 2021 року.
Роль медіа в суспільстві
На думку майже двох третин українців (63%), головна місія ЗМІ полягає в інформуванні громадян про суспільно значущі події. Медіа мають також освічувати, надавати корисну інформацію і транслювати певні цінності, важливі для суспільства та держави (відповідно по 39%). Кожен третій (32%) вважає, що ЗМІ мають бути платформою для діалогу між державою та суспільством. 28% вважають, що медіа покликані розважати аудиторію, а для чверті (25%) ЗМІ є інституцією для критики і контролю влади. 16% бачать у медіа майданчик для дискусій між пересічними людьми.
Фактично рівні частки українців вважають, що медіа ніяк на них не впливають (25%) або впливають суттєво — змінюють життєві цінності та інтереси (24%). Найбільша частка опитаних (36%) визнає, що ЗМІ впливають на їхні оцінки суспільно-політичної ситуації; кожен третій (33%) констатує зміну емоційного стану після знайомства з певним контентом; 31% вважає, що медіа формують «порядок денний», привертаючи увагу до певних подій. Медіа також впливають на ставлення до публічних персон (27%), політичний вибір (24%), вибір товарів та послуг (19%).
Уявлення про роботу медіаіндустрії та сприйняття українського медіапростору
На думку аудиторії, основні критерії відбору подій, про які інформують ЗМІ це:
- • актуальність (39%);
- • зацікавленість власників ЗМІ у їх висвітленні (33%);
- • суспільна значущість (32%);
- • сенсаційність (29%);
- • присутність відомих персон: політиків, зірок та інших (29%).
Двоє з трьох українців (67%) вважають, що медіа працюють в інтересах їхніх власників, а не держави (8%) чи суспільства (8%). Аудиторія добре поінформована (88%) про те, що більшість українських ЗМІ належать приватним власникам. 4% вважають, що медіа контролює держава, а 2% — народ України. Лише для третини українців (34%) важливо/ скоріше важливо знати, хто є власником медіа, 59% не цікавить така інформація. Найбільша частка українців поінформована про власників таких телеканалів як: 5 канал (63%), «1+1» (58%), «Україна» (45%) та «Рада» (44%). Не більше чверті аудиторії знає, хто контролює «Інтер» (18%), «112» (24%), Прямий (23%), СТБ (18%), NewsOne (23%), ICTV (18%) та ZIK (19%). Лише 21% знає, що «UA:Перший» — це канал суспільного телебачення.
Обізнаність у питаннях регулювання медіасередовища та ставлення до суспільного мовлення
Менше третини українців (28%) знають, що діяльність медіа регулюється з боку держави. Більшість вважає, що на контент ЗМІ головним чином впливають їхні власники (71%). Кожен четвертий (25%) припускає, що на характер повідомлень впливає ринкова конкуренція, а 9% вважають, що діяльність медіа регулюють самі журналісти.
Кожен другий (52%) вважає, що в Україні офіційно немає цензури медіа з боку держави, але 38% із них переконані, що фактично вона існує, а 16%, що цензури немає ані офіційно, ані фактично. На думку третини опитаних (33%), цензура в державі існує офіційно, при цьому 19% вважають, що ЗМІ цензоруються офіційно і фактично, а 14% — що лише офіційно, а фактично зміст повідомлень ніхто не контролює. 14% не знають, чи є в Україні цензура, чи ні.
Дві третини української аудиторії (68%) підкреслюють важливість існування суспільних ЗМІ, адже вони працюють в інтересах усього суспільства, а не власника (32%); висвітлюють теми, які не цікавлять комерційні ЗМІ, — суспільні проблеми, культуру, науку (19%); крім того суспільні медіа не зацікавлені в маніпуляціях (17%). Чверть (24%) не зацікавлені в розвитку суспільного мовлення, адже, на їхню думку, медіа не може бути незалежним (19%), та суспільні ЗМІ програють комерційним у якості та професійності (5%).
Лише третина аудиторії (35%) знає, що в Україні є суспільні ЗМІ; 31% — упевнені, що їх нема, а 35% не змогли однозначно відповісти на це питання. Серед тих, хто поінформований про існування суспільного мовлення в Україні (34% від усієї аудиторії), серед суспільних телеканалів найчастіше згадується «UA: Перший» (73%). «UA: Культуру» назвали 41%.
Медіаспоживання: джерела та частота отримання інформації суспільно-політичної тематики
Національні розважальні телеканали (СТБ, «1+1», «Інтер», «Україна» тощо) є лідерами серед джерел інформації про суспільно-політичне життя: до них звертається 57% української аудиторії. Кожен другий (50%) користується соціальними мережами; спілкування з друзями та членами родини назвали відповідно 37% і 31%. Національні новинні телеканали дивляться 28%, а інформаційні інтернет-ресурси – 24%. До месенджерів звертається 19% аудиторії; суспільні національні або регіональні канали використовують 12%.
Найбільша частка українців (38%) знайомиться з новинами протягом дня від 30 хв. до однієї години; 27% — до 30 хв.; 21% — від однієї години до двох; і 11% - більше двох годин.
До більшості медіа українці ставляться підозріло — довіряють лише частково (від 67% до 74%). Найбільшою довірою користуються месенджери (24%), радіо (23%) та друковані ЗМІ (11%). Максимальний рівень недовіри викликає контент телебачення (10% довіряють / 18% не довіряють).
Користування інтернетом та цифрова компетентність
Лише 15% українців не користується інтернетом. 71% є інтенсивними користувачами мережі — звертаються до інтернету щодня або майже щодня; 11% — 2–5 разів на тиждень; 3% — один раз на тиждень або рідше.
Серед пристроїв для доступу в інтернет лідером є смартфон — 81% користувачів користуються ним найчастіше. На другій позиції з великим відривом ноутбук та стаціонарний комп'ютер (по 7%). 3% найчастіше користуються планшетом і 2% — смарт-ТБ.
Серед основних мотивів користування інтернетом: пошук необхідної інформації (74%); знайомство з новинами (61%), спілкування в соцмережах та месенджерах (60%) та перегляд відеоконтенту (56%). Лише 16% є проактивними користувачами інтернету: створюють і розміщують власний контент (публікації, фото-, відео-, аудіофайли) (15%) або створюють власні сторінки, канали, сайти із професійною, комерційною або репутаційною метою (7%).
Медіаграмотність: довіра до медіа та чутливість до спотвореного контексту
Дезінформація
Проблема дезінформації актуальна для 57% української аудиторії; 28% вважають її неактуальною; 6% вперше чують про неправдиві новини, а 9% не змогли визначитися. Найбільша частка аудиторії (32%) визначає достовірність новини інтуїтивно; 28% — шукають посилання на джерело інформації; для 26% важливим маркером є представленість у матеріалі різних точок зору або наявність фото/відео, яке підтверджує інформацію. Кожен четвертий (25%) схильний довіряти новині, якщо вона не суперечить його уявленнями та схожа на правду. Для 23% критерієм достовірності новини є довіра до видання, в якому вона розміщена, а для 21% — добра репутація автора або популярність автора (14%). 11% довіряють майже всім повідомленням, поки не побачать спростування. 42% українців ніколи не перевіряють інформацію на достовірність; 31% — не так перевіряють, як шукають повнішу деталізовану інформацію; перевіряє медіаконтент лише чверть аудиторії (24%).
Маніпуляція
Проблема маніпуляції в ЗМІ актуальна для 57% української аудиторії; 25% вважають її неактуальною; 8% вперше чують про маніпулятивні повідомлення, а 10% не змогли визначитися. 27% аудиторії визначають маніпулятивне повідомлення інтуїтивно; 31% підозрюють маніпуляцію, коли в матеріалі висвітлено лише один бік події; для 26% важливим маркером є неповна або неточна інформація. Майже кожен четвертий (23%) схильний не довіряти новині, якщо в ній замало аргументів, багато кліше, ярликів, стереотипних суджень; у 21% надмірна емоційність та відсутність посилань на джерело викличуть підозру в бажанні авторів зманіпулювати свідомістю аудиторії. Рідше називалися такі ознаки маніпулятивних матеріалів, як емоційна маніпуляція, залякування (17%), невідомі або упереджені експерти (13%), викривлення цифр та даних соціологічних досліджень (12%), презентація фактів разом із оцінками (12%) та цитати, висмикнуті з контексту (12%).
Замовні матеріали
Проблема замовних матеріалів у ЗМІ актуальна для 55% української аудиторії; 23% вважають її неактуальною; 9% уперше чують про джинсу, а 13% не змогли визначитися. 35% аудиторії визначають замовний матеріал інтуїтивно; 38% підозрюють джинсу, коли в матеріалі висвітлено лише позитивні чи негативні аспекти персони, групи або товару; для 29% важливим маркером є той факт, що матеріал може сприяти впізнаваності персони, організації чи товару. Опитані також звертають увагу на наявність оцінок (позитивних або негативних) та коментарі упереджених або невідомих експертів (по 22%). Аудиторія підозрює замовний матеріал, коли ідентичні повідомлення з'являються в інших ЗМІ (19%) та коли матеріал інформує про протокольні заходи чиновників, державних діячів, які не мають суспільної значущості (14%).
Рівень медіаграмотності
Оцінювали індекс медіа грамотності за шкалою від 0 до 10, де 1 – це найнижчий рівень, 10 – найвищий, 5 – середній показник. За цією шкалою, медіаграмотність 15% українців є низькою, у третини (33%) — нижча за середню, 44% аудиторії характеризує вищий за середній рівень медіаграмотності і 8% — високий.
Рівень медіаграмотності залежить від статі, віку та рівня освіти. Частка чоловіків із високим рівнем медіаграмотності вдвічі більша, ніж серед жінок (11% vs 6%). Цілком передбачуваним є високий рівень медіаграмотності у молоді 18–25 років (за рахунок цифрової компетентності ) й низький серед старшої вікової групи 56–65.
Чим нижче освітній статус, тим нижчим є й рівень медіаграмотності. Так, серед опитаних із загальною середньою освітою частка осіб із показником низьким та нижчим за середній складає 63%, а серед тих, хто має повну/ неповну вищу освіту, — лише 30%.
Спостерігається залежність між типом населеного пункту та рівнем медіаграмотності: найнижчий рівень у мешканців сіл, найвищий — у містах із кількістю населення понад 500 тис. Щодо регіональних розбіжностей, то найбільш високий рівень медіаграмотності в північному регіоні, а найнижчий — на півдні. Частки осіб із нижчим за середній і низьким показниками, відповідно, 41% і 58%.
Найбільші відмінності в рівні медіаграмотності між особами з різним матеріальним статусом. Очевидно, що чим вищим є рівень добробуту, тим вищою буде й медіаграмотність. Серед категорії, яким грошей вистачає лише на їжу, 72% мають низьке та нижче за середнє значення показника. Тимчасом як серед опитаних, яким вистачає на все і які заощаджують кошти, ця частка становить лише 33%.